У Білорусі звільнили Марію Колесникову — символ протесту і свободи

Мабуть, у всіх, хто стежить за подіями у Білорусі, сьогодні одна емоція — полегшення. Після понад п’яти років у тюрмі на свободу вийшла Марія Колесникова — музикантка, громадська діячка, опозиціонерка, яка стала обличчям протестів 2020 року. Її звільнення, як повідомляють білоруські та міжнародні ЗМІ, стало частиною масштабного помилування, у межах якого режим Лукашенка випустив 123 політв’язнів. І серед них — люди, імена яких уже давно стали символами спротиву.

Хто така Марія Колесникова

Я пам’ятаю, як у 2020-му році вся Європа дивилася на Білорусь з надією. Відео, де Марія стоїть поруч із Веронікою Цепкало та Світланою Тихановською, стало вірусним — три жінки, які не побоялися сказати «ні» авторитарній владі. Колесникова тоді очолила штаб Віктора Бабарика — банкіра, який кинув виклик Лукашенку. Коли його заарештували, вона залишилася. Коли інших змусили виїхати — вона залишилася. Навіть коли білоруські спецслужби намагалися насильно вивезти її з країни, Марія порвала свій паспорт просто на кордоні. Це був момент, який увійшов в історію. Хто взагалі зміг би на таке зважитися?

Її засудили до 11 років колонії. За що? За «змову з метою захоплення влади» — так це формулюється в білоруському законодавстві. Але всі прекрасно розуміли: її вина — у тому, що вона говорила правду. І робила це спокійно, з тією внутрішньою силою, якою заряджала інших.

Як сталося звільнення

За повідомленнями NV.ua, звільнення Колесникової відбулося 13 грудня 2025 року. Разом із нею на волю вийшли ще понад сто політв’язнів, серед яких — нобелівський лауреат Олесь Біляцький. Деяких із них одразу вивезли за межі країни — за домовленістю з іншими державами. Кажуть, що цей крок може бути пов’язаний із переговорами Мінська зі США про часткове зняття санкцій, зокрема у сфері калійної промисловості. Але офіційно про це не повідомляють.

Як би там не було, для самої Білорусі це величезний крок. Хтось скаже — суто політичний розрахунок. Можливо. Але для людей, які роками сиділи у в’язницях лише за те, що мали власну думку, це — справжнє диво. Колесникову, за словами її сестри, зустріли з квітами. Вона виглядала виснаженою, але усміхненою. І, що найважливіше, не зламаною.

Що це означає для білорусів

Звісно, ніхто не очікує, що звільнення навіть сотні політв’язнів миттєво змінить систему. Лукашенко лишається при владі, контроль спецслужб нікуди не подівся, незалежні медіа все ще під забороною. Але такі моменти — як промінь світла в темній кімнаті. Вони нагадують, що жоден режим не триває вічно. Що навіть після років ізоляції та страху люди здатні зберігати гідність.

Мені здається, історія Марії Колесникової — це не лише про Білорусь. Це про будь-яку людину, яка опинилася перед вибором: мовчати чи говорити. Вона обрала друге. І заплатила за це дорого. Але, як бачимо, не даремно. Її повернення — це сигнал для всіх, хто ще за ґратами, що боротьба має сенс.

До речі, більше про те, як розвивалася історія білоруських протестів, можна почитати на Вікіпедії. Там є хронологія подій, цитати учасників, фото і документи — усе, що допомагає зрозуміти масштаб тих подій.

А ще — це нагадування, що у нашому регіоні свобода ніколи не дається просто так. Її виборюють — іноді мовчки, іноді з плакатами, іноді через камеру. Але завжди з вірою, що колись цей день настане. І, схоже, для Марії Колесникової він уже настав.